Я прокинувся від шороху й поскрипувань дерев.
Навколо була темрява, ліс і без перерв
Доносилися голоси, точніше інтонації...
Не знаю - правда це, чи мої галюцінації...
Не пам"ятав, чому я тут лежав непритомним,
Дотиком включив ліхтар в телефоні,
Посвітив навколо, і побачив справа від мене
Зошит сірого кольору і надпис "Щоденник".
Я відкрив і почав читати дивні рядки,
Були химерні малюнки і ніби мокрі сліди...
Це історія життя простої дівчини,
Та після слів написаних, складності стають простішими.
Не було там ні імені, ні вказаного віку,
Слова рвали папір, як рветься тиша від крику!
І не було там сміху, лише сльози і плач,
Горе минул их поразок і нестерпних невдач.
Приспів:
Без душі, без лиця і без імені.
Її сердце живе там, де тіні всі,
Де загублені душі, скалічені,
Не знаходять притулку у вічності.
Постаті зникли у темряві -
Вони ані мертві,ані живі.
Розгорілось життя наче вогнище,
Розійдися, пітьма, хочу жити ще!..
Все починалось зі слів: "За що мені така кара?!
Чому моє життя схоже на чужі кошмари?
Я так стараюсь бути сильною, чому я
досі тут?"
Прочерки і крапки, інтригований етюд...
Коли їй було вісім, їх покинув тато,
В однокімнатній квартирі, на мамину зарплату
Ледве вистачало, щоб не вмерти голодною смертю -
Це існування в Україні, будемо відверті.
Терпіла насміхання вчителів і однолітків:
"Ти — невдаха! Сирота! Куда втікаєш? Звідки?"
Ковтала сльози, терпіла, прибігала додому,
А там ридала, ревіла... Два роки потому:
У мами появився другий, це як "легальний" вітчим,
Вона дізналась про жорст окість, ну а це навічно...
Невдовзі мама захворіла і мами не стало,
Коли читав я ці слова - душу вивертало!
Приспів:
Без душі, без лиця і без імені.
Її сердце живе там, де тіні всі,
Де загублені душі, скалічені,
Не знаходять притулку у вічності.
Постаті зникли у темряві -
Вони ані мертві,ані живі.
Розгорілось життя наче вогнище,
Розійдися, пітьма, хочу жити ще!..
Я продовжував читати, і так розділ за розділом,
Серце ранили слова, як пекучим пострілом.
Вона втекла із дому, від бидла і п"яних компаній -
Це як втекти від алігатора в зуби піраній!
Три ночі на вокзалі, знущання перехожих,
Благання милостині біля домівок Божих...
Недоїдання, постійні болі, повсякденне
Бажання закінчити давно початий
щоденник.
Але її ніколи не сприймало людство,
Назва останнього розділу:
"Моє самогубство".
Я здригнувся! Пуста сторінка... Її фото...
І сліди від пальців... Плями від болота...
Я придивився на фото і підвівся на ноги,
Її очі від болю просили допомоги.
Раптом я злякався, до плеча доторкнулась рука...
Я різко обернувся - Це стояла ВОНА!
