Тіло із себе душу виймало
Та замість плаття її одягало.
Наче царівна пишалося ним,
Незаплямованим і чарівним.
Плаття-душа було сяюче, біле.
Тіло знімати його не хотіло,
Щоб від недобрих очей приховати
Та лиш на великі свята одягати.
В святковому вбранні ходило по світу.
Вміло сміятись, кохати, радіти.
Ходило не там, обирало не тих.
Добродіїв мало, багато лихих.
Надія, кохання та віра поблідли.
Плаття чарівне стало лахміттям.
Зло розірвало його на шмаття.
Мертвій душі нема вороття.
Тіло було таке необачне...
Тепер не сміється воно і не плаче.
Тепер не хвилює його почуття,
Бо разом з душею пішло геть життя.
