Погасли кострища стоянок,
У землю пiшли племена.
Забрали в холоднi кургани
Сокири, мечi й письмена.
Стьмянiли браслети i гребнi,
Розпались намиста разки,
Що їх одягали древнi
Смаглявi юнi жiнки.
I келихи срiбнi i чаши,
Що йшли по кругу колись,
Покрилися порохом часу
I холодом тлiну взялись.
Та може, менi здалося –
А час не все перемiг.
На чашах тепло збереглося
Тих вуст, що торкалися їх.
I в пута тяжки клинописнi
Закована з давнiх – давен.
В степу оживає пiсня
Давно занiмiлих племен.
