Болять невиболені болі.
Вже котрий раз сади цвіли.
Не вірте, що у чистім полі
Могили житом поросли.
Ой, швидше з каменя повстане
Налите тугою зерно,
Ніж через сльози, кров і рани
Свій колос викине воно.
Що і життя, зелене жито
Не проростає крізь печаль.
Сумні могили, горем биті,
Звелись над обрієм, як жаль.
Як ті невиболені болі,
Що, не розквітши, одцвіли.
Не вірте, що у чистім полі
Могили житом заросли.
