Лежала мовчки собі з дитиною
Зелені очі та губи синії
Хтось їй пророчив, що їй не бути тут
Хтось їй шепоче - мертві в серцях живуть.
На груди квіти він кладе без сумніву
І стіни дихають між оледь* сумнівів
Ти така дивная, у смерті закохана
Ти вічно житимеш у серці томному.
