Колись, дівчино мила, то був чудовий час.
Як ще любов носила ген попід хмари нас.
Ми мріяли, зітхали, кохання присягали.
А соловейко тьохкав все "тьох-тьох-тьох".
І був би я дівчину довіку так кохав.
І був би я єдину до серця пригортав.
Та десь війна взялася, дівчина віддалася,
А соловейко тьохкав все "тьох-тьох-тьох".
І зорі мерехтіли, соловейко щебетав.
В очах сльози тремтіли, як я її прощав.
Давно те все минулось, кохання позабулось,
А в серденьку осталось все "ох-ох-ох".
