Я в безодні німоті, мов безплідна, чорна тінь
Душі рвав напівживі скривджених життям створінь
Нищив все, що було свято, вени різав битим склом
І дививсь на світ розп’ято, повітря хапаючи скривавленим ротом
Болі прагнув та страждання, і кричав несамовито
Розтинаючи круг потворних бажань страхом смерті оповитий
Хай йде усе до біса, я повторюю слова і знов
Ліпше здохнуть мов гидотна криса ніж занапастити любов
Приспів:
Безодня власного "я"
Хрипить мов затравлений звір
І поглинає мене небуття
У параноїдальний мозку вир (весь куплет - 2)
Я один серед потвор химерної гри світотіні
І лягає уже сталевий затвор, щоб вибити мозги на сірі стіни
Страх заповнює кожну клітину, скляніють очі без зіниць
І я безповоротно гину, падаю у божевілля полум’я ниць
Божевілля - це коли один гинеш серед безвихіддя стін
Коли душу святу міняєш на безглузду світу пустоту
Хай йде усе до біса, я повторюю слова і знов
Ліпше здохнуть мов гидотна криса ніж занапастити любов
Приспів (2)
