Ті, що забули дорогу в поле, ті співати не вміли,
Знали ніч на ім’я,
Але ж не кохали нікого.
Вони квіти лункі дикими псами цькували,
Пам’ять їхня сьогодні озивається пошепки,
Пам’ять їхня свойого пса випускає сьогодні на квіти.
Вони всі на одне лице, але не брати вони,
Мимо забутого цвинтаря мають дорогу одну,
У порожній гробниці хочуть мати її за жону.
Але мають ходу повільну,
Заки дійдуть будуть як вітер невинні.
Будуть як світло ледь чутні,
Будуть землі належати
Як ті птахи посмерти. (6)
Ті, що забули дорогу в поле, ті співати не вміли,
Знали ніч на ім’я,
Але ж не кохали нікого. (10)
