Чи ми країна рабів?!
Не робіть круглих очей
Панове та панні.
Бо вже років стонадцять
Ми плачемось кріпацтвом...
Бо, який же мужик,
У здоровому глузді і не інвалід -
Добровільно віддасть свою бабу у рабство!
Можна тут сперечатись.
"Про" приводити істин до Чорного моря.
Про нові горизонти, чи долі кулак.
Але їх вже не сотні, не тисячі,
А мільйони!
Закладають і долі, і тіла свої -
За п’ятак.
Приспів:
Ну а ми -
Відгружаєм товаром живим ешелони!
І за пивом розкручуєм тему,
Що все в нас не так!
І чекаємо пенсій від Роксолан,
З-за кордону.
І хватає не тільки на хліб,
Ну а ще й на кабак...
І пророчать на шпальтах усіх
Фарисеї.
Що, мов, почався!
Великий хохлацький ісход!
Але то ж не з полону
Виводять нарід свій.
Новоявленні Моїсеї.
А в пустелю плюндрують
Квітучу країну й великий народ!
Приспів
Обезпечим Європі
Жонами своїми
Достойную старість!
Ну і хай зароблять копійку.
Потом, глумом своїм.
Для убогих сиріт.
І тоді вже спокійно -
Геть портки, мужики!
Підперезуйсь подолом.
Обростай рогами!
Слава панству заморському,
Що взялось обновлять свіжим геном
Козацький наш рід!
А твій прадід,
Покручував вуса степенно.
І вклонятися міг,
Лиш мечу й бойовому коню.
І коли ставив ногу свою
У стремено -
І Царьград,
І Париж,
І Равена
Вклонялись йому!
Приспів
Я - такий як і всі.
Й в мене з буднем
Війна нездоланна.
І не ясно іще до сих пір хто - кого.
Та коли він бере мене у лещата,
То повторюю вам і собі.
"Ти - мужик.
Ти ж - мужик!
Встань за плуга, за верстак чи за кульман,
Ні - то шабельку у руку візьми.
Але рук не впускай безпорадно.
Й не укроплюй земельку святую
Соплями, пардон, й слізьми!
Бо твій прадід,
Покручував вуса степенно.
І вклонятися міг,
Лиш мечу й бойовому коню.
І коли ставив ногу свою
У стремено -
І Стамбул,
І Берлін,
І Варшава
Вклонялись йому.
Приспів
