Я стужився, мила, за тобою,
З туги обернувся мимохіть
В явора, що, палений журбою,
Сам-один між буками стоїть.
(х2)
Грає листя на веснянім сонці,
А в душі - печаль, як небеса.
Він росте й співає явороньці,
І згорає від сльози роса.
Сніг летить колючий, ніби трина,
Йде зима й бескидами гуде.
Яворові сниться яворина
Та її кохання молоде.
Грає листя на веснянім сонці,
А в душі - печаль, як небеса.
Він росте й співає явороньці,
І згорає від сльози роса.
(х2)
Він не знає, що надійдуть люди,
Зміряють його на поруби,
Розітнуть йому печальні груди,
Зроблять скрипку із його журби.
