Наче підкошена впала на стелю
Край урвища темно-червона зоря.
Відірване з неба підстрелене серце
За обрій з важкої утоми схиля.
Ніч, наче шовкове плаття,
Ніжно мене обійма.
Озеро, вбране у біле латаття,
Стеблами ноги стина.
Світло край суші лиже навкоса,
З проміня силу свою беручи.
Сонце востаннє торкає волосся.
Янгола більше не чуть на плечі.
Злякана чайка ляже на груди,
Крилами вкриє мене на сон.
Вже не полюють з рушницями люди.
На гілці тривожно застиг гайворон.
