Ніч така, Господи, місячна, зоряна,
Ясно, хоч голки збирай,
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядемо вкупочці тут під калиною,
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелиться в полі туман.
Небо глибоке, засіяне зорями, -
Що то за Божа краса!
Перлами-зорями попід тополями
Стелиться срібна роса.
Ти не лякайся, що свої ніженьки
Змочиш в холодну росу,
Я ж тебе, милая, аж до хатиноньки
Сам на руках занесу.
Примітки:
Останні два рядки кожного куплету - двічі.
