Позаду довгі перейдені милі -
Ми не долали ще стільки зроду -
Але хіба хто шукав ідилії
В Тобі присвяченому поході?
Три сотні днів, мов три сотні круків, -
Де ж то настачити стріл на кожного?
Позаду - муки, розпуки, скрухи
В містах знекровлених і порожніх.
Ми - сараною під знаком Господа
На цей Єгипет грядемо мовчки,
І хай поляжуть невірні покотом:
Загони наші - мов зграї вовчі.
А коні наші крилато дихають -
Ковтають ніздрями волю степу,
Суворі ж вершники зночі стиха
Лиш молитви промовляють до Тебе.
Позаду хрест нам - ґерлиґа Пастиря,
І шлях простелено до безодні.
Здається, доля одна - упасти,
З походу не повернутись жодному.
І вже похід - не похід, а сниво,
Мечі, і сідла, і обрій - марево.
А слідом круки летять ліниво,
В тумані тануть пенати й лари.
Йдемо вперед кочовими ордами,
На сході - сонце та хрест на заході,
Хода уже не звучить акордом,
З листами ми не шлемо вже птаха.
Ми - лиш покора Хресту й до сходу
Йдемо руїнами ошаліло…
Та часом сниться - найкраща вродою
На склі малює обличчя милого.
